Історія EVS проекту в Польщі: ” Я за покликом серця – волонтер”

Cześć! Mam na imie Olha. Ой що це я?!

Привіт усім! Мене звати Ольга і мені 28. За професією я вчитель англійської мови, а за покликом серця – волонтер. Саме рік тому, я вирішила присвятити 12 місяців свого життя волонтерській роботі в Польщі.

Де? Як? І коли? Зараз-зараз, а Ви тим часом можете заварити горнятко ароматного трав’яного чаю або кави, як хто любить, та запрошую послухати мою історію, у мене тут затишно.

Пошук проекту і перші кроки

Про волонтерську службу (а далі буде EVS), я почала задумуватись ще з 2018 року, але щоб зрозуміти і прийти до остаточного рішення мені знадобився ще рік. Бо саме влітку 2019 я зайнялась інтенсивним пошуком моєї приймаючої організації. Доречі, я не ставила собі за мету поїхати до конкретної країни, а лише звертала увагу на зміст проекту і мої майбутні обов’язки.

Приймаючу організацію я знайшла в одній з груп на Фейсбуці. Коротко написала, що я зацікавлена в проекті, і в той же день отримала дату та час моєї співбесіди. Під час співбесіди мені повідомили позитивний результат, але на який саме проект вже через тиждень.

Мені дуже хотілося спробувати себе у дитячому садку, але організатори наголошували, що мої здібності і досвід потребують іншої дороги. І саме так, я отримала місце у одній з приватних шкіл міста Квідзина на посаді вчителя англійської мови. Ще проводила вечірні курси для дітей молодшого та середнього шкільного віку, а пізніше за моєї ініціативи ми відкрили курс англійської для батьків у рамках Duolingo Events Ambassadors. Але на цьому мої обов’язки не закінчувалися. Ще три рази на тиждень я працювала в офісі, займалася разом з нашою креативною групою розробкою програми для Культурних Тижнів та слідкувала за сторінкою Фейсбука.

Чому довелося відкласти участь у проекті?

Під час підготовки моїх документів, у консульстві Польщі відбулися зміни, і мені прийшлося відкласти участь у проекті майже на три місяці. Але, мою організацію і мене це не зупинило, і я розпочала свій EVS вже у листопаді місяці.

Як зараз пам’ятаю, як я вмістила своє життя в дві валізи, взяла з собою інгалятор і відправилась за найкращим роком в моєму житті. Рейс Київ – Гданьск, година двадцять в небі, і я була в країні, де розпочиналася моя нова історія.

Початок нової історії

Мій рейс був доволі пізнім, і щоб не чекати до ранку на перший автобус, моя організація замовила мені таксі-трансфер, який за 2,5 години привіз мене до кінцевого пункту призначення. В Квідзині мене зустріли дві моїх сусідки по квартирі, Ксенія з Росії та Агнес з Австрії.

Мій перший тиждень був орієнтаційним. Було підписано багато паперів, угод та дозволів, відкрито рахунок в Польському банку і польської сім-карти.

На наступному тижні я відвідала свою школу (Społeczna Szkoła Podstawowa im. Polskich Nobelistówа), де під час розмови з вчителем англійської мови, я запитала, за якими підручниками ми будемо працювати і чи можу я їх переглянути. На що отримала відповідь, що моя роль буде відрізнятися від традиційного вчителя, адже моя мета в тому, щоб розговорити учнів, зробити для них всі комфортні умови для спілкування англійською мовою.

Так я почала згадувати всі свої відвідані тренінги-воркшопи, які вподальшому мені допомогли підготувати креативні заняття.

Моя школа була супер крута, починаючи з самої будівлі, яку я неофіційно називала “Гарвардом” і закінчуючи технічною наповнюваністю кожного класу, адже мені як вчительці з простої сільської школи було дуже дивно, що в учительській стояв сканер і принтер, де можна роздрукувати все на світі для свого уроку та ще й безкоштовно.

Вся школа під‘єднанна до онлайн системи а-ля електронного щоденника-журналу, де мені кожного дня потрібно було відмічати присутність учнів та виставляти заохочуючи помітки. Я викладала англійську, а мої учні навчали мене польської, ми часто порівнювали схожість наших мов і вони дивувалися як відразу можна мати дві рідні мови російську і українську.

До речі, в школі, де я працювала вивчалися 5 іноземних мов – англійська, німецька, французька, іспанська та російська мови. Майже всі учні школи мали гарний рівень англійської, деякі з них народилися в Великій Британії, але згодом батьки повернулися до Польщі, деякі учні були учасниками міжнародних обмінів типу Еразмусу, тому знайти спільну тему для розмови було дуже легко.

Різні, але такі потрібні обов’язки

Переходячи до своєї ролі в офісі, відверто говорячи, спочатку було важко зрозуміти “кухню” офісу з середини, але після першого місяця, ми визначили мої головні обов’язки, які я в подальшому брала на себе. Наприклад:

• написання постів для сторінки Фейсбука;
• систематизування всіх наочних матеріалів для уроків англійської;
• ведення єдиної бази даних волонтерів;
• створення коротких відео-звітів з кожних заходів;
• написання статей до місцевої газети англійською мовою.

Польська мова: перші 3 місяці було нелегко

Також, мені, як і кожному волонтеру надавалось право на вивчення польської мови, раз на тиждень у мене був урок з Гошою, вчителькою і теж волонтеркою в моїй організації, яка вела урок виключно польською. На жаль, перед поїздкою до Польщі, я не готувалася в плані вивчення мови, адже всі навколо говорили, що мова доволі схожа і вивчити її буде швидко. Про що, я потім пожалкувала, і перші 3 місяці було, ой, як не легко.

Щодо моєї організації, то Akwedukt, є одною з найбільших організацій за кількістю волонтерів в Польщі. Тому офісне середовище було досить різноманітним. Волонтери з різних куточків світу від 18 до 30 років, з Росії, Австрії, Туреччини, Алжиру, Марокко, Іспанії, Італії, Вірменії, Грузії, Угорщини, Єгипту та України.

Так як, Akwedukt займала позицію координуючої організації, тому більшість волонтерів працювали в різних закладах міста і не мали спільного робочого місця. Кожного місяця проходили зустрічі, де ми рефлексували про нашу роботу або приймали участь у різних тренінгах. Досить часто, організатори запрошували на “чашку кави”, де тет-а-тет обговорювали свої досягнення після декількох місяців на проекті. Це досить допомагало, і давало відчуття підтримки.

Чи є життя після проекту?

На жаль, до хорошого звикаєш швидко, і час плине непомітно. Хочеться набутися вдосталь з людьми, які тебе оточують. Відвідати якомога більше міст та країн. І ось ти не помічаєш, що проект добіг кінця. І вже час їхати додому.

А що далі? Чи є життя після проекту? У мене є на це відповідь. Що трапилося зі мною? На даний час, я студентка магістерської програми в Будапе́штському університеті імені Лоранда Етвеша, факультету гуманітарних наук.

Не хотілося підводити підсумки фразою, що “проект змінив моє життя”, а лише тим, що відкрив в мені мої приховані супер-можливості, сильні сторони і дав зрозуміти, що я рухаюся в правильному напрямку.

У мене на цьому все.

Всім добра та цукрової вати!

* * *

Більше історій для натхнення читайте тут:

Листи з університетів: Як і чому я отримала стипендію Visby

Листи з університетів: Таллінн, Естонія

Листи з університетів: Христина Хома

Листи з університетів: досвід Erasmus Mundus та інші можливості

Листи з університетів: чотири роки в Німеччині, або звідки береться досвід

Як вчити німецьку чи іншу мову, не закидаючи? 3 складові успіху!

Як отримати стипендію Chevening: “Навчання – це не ціль, це інструмент досягнення цілі”