Програма Darmasiswa: враження стипендіатки

З Анастасією Доценко я познайомилася 2014 року. Це був тренінг із синергії “The Yellow Brick Road – How to create fulfillment in a jobless economy” в Нідерландах, доволі незвичайний, який сильно впинув на моє ставлення до світу. Потім ми не втрачали зв’язок: Анастасія активно займалася громадською діяльністю, кілька подій її організації з’являлися на UniStudy. Наразі Анастасія навчається в Індонезії за програмою Darmasiswa (Як на мене, Індонезія – досить незвичне місце для отримання стипендії:)) Далі – прямим текстом від неї.

Тетяна Кальченко,

керівник UniStudy.org.ua

1. Анастасіє, розкажи, будь-ласка, про стипендію, за якою ти навчаєшся в Індонезії.

DARMASISWA – це стипендія уряду Індонезії, яка фінансує навчання іноземним студентам у більш ніж 20 кращих навчальних закладах країни на 1 рік (12 місяців). Програма спрямована на вивчення індонезійської культури, мови, бізнесу та IT. Кожного року напрями навчання трохи змінюються, але основними є мистецькі, лінгвістичні та управлінські спеціальності. На жаль, інформації про цю стипендію в україно-/російськомовному Інтернет-просторі не так багато, але дізнатися подробиці можна за цим посиланням http://darmasiswa.kemdikbud.go.id/, а також у генеральному консульстві Індонезії в Україні.

Кожного року з України їдуть навчатися приблизно 15-20 студентів та близько 600 іноземців з більш ніж 80-ти країн світу.

2. У якому місті ти живеш?

Я живу та навчаюся у другому по величині місті після Джакарти – Сурабая, – яке розташоване на сході острову Ява.

Місто, відверто кажучи, не дуже туристичне, але велике та багате на різноманітні активності. Беручи до уваги те, що мегаполіс розташований у достатньо вигідному географічному положенні, можна не хвилюватися за можливість подорожувати навколо.

Взагалі-то я би дуже радила майбутнім аплікантам не спокушатися на туристичне Балі, бо усі мріють там жити, а все ж таки вибирати більш практичні міста для навчання, бажано на острові Ява, який є найбільш розвиненим в Індонезії та за якістю освіти і рівнем життя відповідає вимогам середньостатистичного європейця.

3. Поділися враженнями від програми та університету.

Чесно кажучи, коли я їхала сюди, не дуже уявляла, як це має все бути тут, в Індонезії. Мабуть, як і багато наших співвітчизників, я і гадки не мала, що ця країна наразі найбільш динамічно розвивається в Азії , а тому, рівень освіти і відношення до неї є досить високим.

Після того, як мені повідомили, що я пройшла відбір, у генеральному консульстві Індонезії в Україні, мене та ще 19-тьох стипендіатів запросили на орієнтаційну зустріч із координатором програми, де нам детально розповіли про необхідну процедуру оформлення візи, адженду при прибутті та загальну інформацію про країну.

Однією з умов програми квиток за власні кошти (можна придбати спочатку в один бік), але вже при прибутті до Джакарти всі кошти відшкодовуються Міністерством освіти Індонезії.

Тож, коли наші літаки приземлилися у цій тропічній країні, мене приємно здивувало те, що вже в аеропорту на нас чекали представники програми з табличками та їжею (що було дуже доречно після 9-годинного перельоту), а потім усіх 600 учасників зі всього світу направили у готель в центрі Джакарти брати участь у глобальній церемонії відкриття програми Darmasiswa.

Орієнтаційна зустріч у Джакарті тривала три дні за участю представників Міністерства, послів країн-учасників та вишів, щоб максимально надати стипендіатам інформації  про те, що відбувається.

Останній день був присвячений знайомству з представниками ВНЗ та поділ на групи, щоб наступного дня вже полетіти до міста, де планується навчання.

Вже у Сурабаї на мене з одногрупниками чекали робітники університету + кожному іноземному студенту був прикріплений місцевий студент-помічник (“бадді”), який, як твій перший індонезійський друг повинен зі всім допомагати, починаючи із побутових питань, закінчуючи дружніми порадами щодо місць для шопінгу.

Технологічний університет 10 листопада (індонезійською Institut Teknologi Sepuluh Nopember), де я навчаюся є кращим технічним ВНЗ країни і, без перебільшень, альма-матер усіх технарів Індонезії. Навіть колишній президент Індонезії був студентом ІТС, тож, що сказати, до навчання тут ставляться більш ніж серйозно. Варто зазначити, що незважаючи на інтенсивний освітній процес, в моєму університеті також проходить дуже багато різноманітних активностей, починаючи з розмовних клубів, закінчуючи спортивними змаганнями, олімпіадами та екскурсіями, куди іноземних студенів охоче запрошують. Стипендію та всі поточні необхідні документи надають вчасно, а недостачею уваги з боку місцевих взагалі гріх жалітися 🙂

4. Чи вистачає часу на знайомство з Індонезією? Що найбільш цікавого ти вже встигал спробувати / побачити / дізнатися?

Як то кажуть, якщо сильно захотіти – можна в космос полетіти 🙂

Авжеж, все залежить від людини. Можу сказати одне – мені вистачає!

За два місяці перебування тут я встигла відкрити для себе місто, двічі побувати на сусідньому острові Мадура, з’їздити на діючий вулкан Бромо та трішки відпочити на Балі! І це тільки початок, адже Індонезія – неймовірна країна з унікальною природою, багатою культурою та добрими людьми!

5. Які потрібно було надати документи для участі в програмі?

Особливістю програми DARMASISWA є те, що пакет документів треба подавати напряму до консульства Індонезії в Україні, заздалегіть домовившись про зустріч із координатором програми.

Орієнтуйтеся на те, щоб вже у січні-лютому у вас був готовий пакет документів, який складатиметься з:

• Аплікаційна форма
• Мотиваційний лист
• Резюме
• Диплом + додаток до диплому (я подавала копії оригіналів + завірений переклад англійською)
• 2 рекомендаційний листа
• Сертифікат володіння англійською та/або індонезійською мовами. На той час у мене був дійсний сертифікат IELTS, але звичайне підтвердження з курсів або з університету теж підійде.
• Підтвердження соціальної активності (грамоти, дипломи, сертифікати і тд.)

6. Що під час підготовки пакету документів виявилося найбільш складним?

По-перше, мотиваційний лист. Це і є ключ до успіху, на мій погляд. Дуже важливо було розкрити чому саме тобі потрібно надати кошти на навчання і, взагалі-то, як ти збираєшся надалі використовувати отриманні знання в Україні і який з того Індонезії сенс.

Можливо, звучить досить загально, але так воно і є. Для мене найбільш складним спочатку було усвідомити для самої себе, а навіщо воно мені треба і що я буду з тим далі робити.

По-друге, рекомендаційні листи.

Буду відвертою, індонезійці трохи бюрократи і люблять, щоб всі папери виглядали дуже гарно. Тому, якщо ваш викладач має високу посаду в університеті та/або пов’язаний якимось чином з Індонезією чи міжнародними відносинами – сміливо звертайтеся з проханням допомогти.

По-третє, соціальна активність.

Не впевнена, що всі стипендіати прикріпляли щось подібне, але маючи досить активне соціальне життя в своєму ВНЗ, я додала всі грамоти, подяки і тп до існуючого пакету документів, що, авжеж, зіграло тільки на користь.

7. Дай одну пораду молодим людям, які також хочуть поїхати навчатися за кордон.

Не бійтеся поразки, навіть якщо цього року з якихось причин вас не відібрали на стипендію/програму/грант, спробуйте ще і ніколи не здавайтеся, бо воно того варте!

Мрійте, прагніть та досягайте!

З радістю допоможу, якщо є питання https://www.facebook.com/anastasia.dotsenko

Та слідкуйте за моїми пригодами в Інстаграмі @aanastasia_d