Як я відшукала небанальну Америку та про що говорять помічники конгресменів

Америка настільки різна й цікава, що навряд чи самі американці її повністю “відчувають”. Більшість бачить Америку «хмарочосною», бізнесовою й розкутою. Мало хто уявляє її в образі маленького, сімейного й глибоко релігійного містечка. Щось на кшталт Орема в північно-центральній частині штату Юта неподалік Солт-Лейк-Сіті. Саме тут наша невеличка делегація із п’ятьох молодих legislative staffers (співробітників Парламенту) провела сім незабутніх днів в рамках програми «Відкритий світ». «Відкритий світ» отримує щорічне фінансування від Конгресу США і дозволяє молодим професіоналам обмінятися досвідом зі своїми американськими колегами. Перші два дні делегати проводять у Вашингтоні, а далі прямують до одного зі штатів, зупиняються в американських сім’ях та вивчають кращі американські практики у своїй галузі. І саме тут розпочинається найцікавіше.

Штат-вулик, національні парки, мормони та IT 

Перше враження про американську «глибинку» (якщо так можна назвати 80-тисячне містечко) доволі неоднозначне. Традиційно ­­­­­­– ідеальні дороги, вузенькі тротуари, відсутність парканів, зазвичай одноповерхові будиночки, безліч торгових центрів і поруч з цим – практично жодного пішохода. Відсутність громадського транспорту диктує свої жорстокі умови: не маєш автівки – добирайся до школи/університету/роботи пішки. Втім, і тут не все просто. Професор мікробіології у місцевому університеті Utah Valley University, в якого я гостювала, змушений щоранку просити дружину підвезти його на роботу. Власне авто йому просто нікуди припаркувати: увесь університетський паркінг зайнятий студентами.

Прихильників тотальної секуляризації Юта спочатку налякає присутністю релігії буквально всюди, починаючи від респектабельного офісу солт-лейксітівського банку, який був створений засновниками однієї із релігійних течій, і закінчуючи засіданням міської ради, що розпочинається з молитви. Цікавий феномен, зважаючи на те, що принцип відокремлення релігії від держави вперше був законодавчо закріплений саме у Конституції США. Але цього просто неможливо уникнути, якщо ви прибули у штат, де лише кожен третій – не мормон.

Втім, Юті є чим похвастатися, окрім домінуючої релігії. Саме Юта – найкращий штат для тихого сімейного життя. Штат-вулик (Beehive state) – саме таке прізвисько отримала Юта за працьовитість своїх жителів. Й на додачу – природа штату настільки різноманітна, що проїхавши його вздовж можна як насолодитися пустельними ландшафтами, так і покататися на лижах на засніжених гірських вершинах. Саме в Юті розташовано чи не найбільше національних парків США: їх тут аж п’ять. У відділі туризму довго ламали голову над тим, як це все якнайкраще подати, і запустили загальнонаціональну рекламу «Mighty 5» («Сильна п’ятірка»), після перегляду якої сумнівів не виникає: це треба побачити. А тим часом автомобільні номерні знаки «ютівців» і собі «рекламують» місцеві гірськолижні курорти, красуючись фразою «Life elevated» («Життя на висоті»). Погодьтеся, звучить прекрасно й життєствердно у будь-якому контексті.

Віднедавна Юта ще й популяризує себе як податковий рай для стартаперів. Місцевий податок на доходи – один з найнижчих у США – всього 5 %. При цьому бізнесмени Кремнієвої Долини змушені віддавати скарбниці штату значно більше зі своїх кишень. Тож не дивно, що головний офіс Adobe перебрався в Юту. Тепер мер сусіднього до Орема невеличкого містечка Ліхай ночами не спить й гадає, де ж йому щоразу після експансії якого-небудь чергового ІТ-гіганта знайти величезну кількість висококваліфікованих фахівців, а заразом – і землю під будівництво житла для них. Тільки у 2015 році в Ліхай було надано дозволи на будівництво 1080 житлових будинків!

Це взагалі як: гостювати в американців

Як правило, в один із перших днів перебування в штаті в рамках програми «Відкритий Світ» приймаюча організація проводить вечір знайомства між усіма приймаючими сім’ями, координаторами, асистентами і, власне, самими учасниками. Вітальний вечір для нашої делегації організувала велика сім’я Келлерів. Музичне сімейство Келлерів відоме далеко за межами Орема своїми house concerts, під час яких місцева публіка знайомиться з bluegrass (соковита й яскрава суміш блюзу, кантрі та джазу), а також відомими або не дуже, проте завжди цікавими музикантами. Нам усієї делегацією пощастило потрапити на один такий концерт. У той вечір вітальня перетворилася не невеличкий концертний зал. Більше ста глядачів вмістилися на стільцях, диванах і східцях, щоб насолодитися прекрасною музикою. Ви запитаєте, для чого Келлерам всі ці клопоти з організацією і прийомом незнайомих людей. Насправді, це і є те саме «give back to community», завдяки чому США стали такими, якими їх усі знають. Те, що ми інколи називаємо тягарем чи, у гіршому випадку, – дивакуватістю, – американці сприймають як свій обов’язок.

Potluck (так званий обід у складчину) – це також складова вітального вечора, і водночас – частина американської культури, що теж дуже точно відображає community spirit (дух громади). Усі гості приходять зі своїми стравами: як на мене, цікава і дуже демократична по відношенню до господині вечора традиція.

Як народжуються американські закони

В рамках програми ми побували в офісах декількох ключових фігур американської політики. Спершу завітали у вашингтонський офіс сенатора Орріна Гетча. Отож, знайомтеся, – Оррін Грант Гетч, сенатор США від Юти. З 2015 року займає посаду Тимчасового президента Сенату (the President pro tempore of the United States Senate). Друга за рангом особа у верхній палаті, керує її роботою на час відсутності президента, посаду якого наразі займає Джо Байден. Подібно до більшості українських парламентаріїв, Оррін Гетч має як головний офіс як у столиці Вашингтоні, так і ще чотири – безпосередньо у штаті, який представляє. На утримання всіх офісів, персоналу й інші витрати сенатор щорічно отримує з федерального бюджету близько 1,8 млн. дол.

Те, на що одразу звертаєте увагу, спілкуючись з помічниками Сенатора – це часте використання слів «філософія сенатора…». Все банально просто: неможливо перемагати на виборах у Сенат сім разів поспіль, не маючи певної філософії. Так от, одна з філософій Орріна Гетча – детальне обговорення й ретельне опрацювання законопроектів. Процес, який в українських законотворців іноді може зайняти день-два, в команди сенатора триває рік і більше. Все починається з ідеї законопроекту. Далі – тривале обговорення всіх можливих альтернатив вирішення проблеми зі стейкхолдерами, багаторазове коректування, сотні зустрічей і, нарешті, начерк, «чернетка» проекту, яку готують помічники. Втім, її може і не бути. «Перекладом» законопроекту на юридичну мову займається Офіс ради з питань законодавства (The Senate Office of the Legislative Counsel).

Ті, хто хоч трішки знайомий з процесом законотворчості в Україні, дізнавшись про призначення Офісу одразу зрозуміє, що «у них все геть не так». Рада з питань законодавства надає послуги з законопроектування на безпартійній та конфіденційній основі. Це означає, що якщо запропонована сенатором ідея виявиться повною нісенітницею, про це ніхто інший, крім співробітників Офісу і самого сенатора не дізнається. Ще один плюс – такий проект навіть не потрапить до Конгресу.

В українському парламенті все навпаки: недосконалий і нерідко «сирий» в силу браку фахового обговорення проект вноситься до парламенту, а далі критикується, аналізується й багаторазово доопрацьовується Апаратом. Те, що можна зробити заздалегідь й у співпраці з законотворцем, у нас роблять постфактум. Звідси – вал нікому не потрібних проектів, з яких глузують журналісти і над якими, тим не менш, повинні трудитися секретаріати комітетів.

Хто вони, помічники американських парламентаріїв

Можливо за збігом обставин, проте в офісі американських сенаторів та конгресменів ми зустріли помічників різного віку і соціального становища: молоді випускники вузів і їх вже «зубаті» колеги, інтерни, люди з особливими потребами на інвалідних візках і ветерани. Проте саме зустріч з останніми змусила нас задуматися.

В офісі конгресмена Джейсона Чейфетса, що у Прово, працює асистентом по роботі зі зверненнями громадян Іен Кемпбелл. Іен – професійний військовий, проходив службу в Іраку, де зазнав важких поранень. Сьогодні він учасник The Wounded Warrior Program (дослівно – Програма «Поранений воїн»). Метою федеральної програми є створення умов для працевлаштування ветеранів у Палаті представників США. Протягом двох років учасники працюють в офісах конгресменів, зазвичай фокусуючись на опрацюванні звернень таких же, як і вони самі, – ветеранів та інвалідів війни. Заробіток отримують також безпосередньо з федерального бюджету, окремо від решти помічників. Як зазначив Іен, програма допомогла йому побороти посттравматичний сидром, він нарешті зумів відчути себе корисним.

Втім американські благодійники визнають: хоча держава й доволі активна у підтримці соціально незахищених громадян і пропонує щедрі гранти для неурядових організацій, цього явно недостатньо. У тому ж таки Прово завжди відчинені двері будинку, що належить благодійній організації Food & Care Coalition. Лише 10% кошторису організації, що допомагає безпритульним, складає бюджетне фінансування. Решта – пожертвування небайдужих громадян. Дуже влучно про американську благодійність та волонтерство сказав Брент Крейн, керівник Food & Care Coalition: «Американці значною мірою зіпсовані, проте вони люблять ділитися». Брент визнає неефективність держави у соціальній роботі й переконаний, що на ту роботу, яку виконує його організація за 2 млн. доларів щорічно, держава витрачала б як мінімум вп’ятеро більше.

… і наостанок

У перший день нашого перебування в Оремі ми завітали до місцевого Utah Valley University. І не тільки тому, що цей вуз виконував роль нашої приймаючої організації. Спілкування зі студентами довело, що американська громадська активність ретельно й наполегливо «вирощується», а не «делегується» і, тим паче, не зводиться до надання статусу «повнолітній» та набуття права голосу на виборах. Бо саме тут президенти студентських асоціацій отримують платню за свою роботу. Саме тут вибори керівника студентського самоврядування практично нічим не поступаються національним: безліч банерів, закликів проголосувати за кандидата, дебати і навіть 200 доларів від університету на друк агітматеріалів. Студентам довіряють, їх спонукають захищати свої права й бути активними, і вони користуються цим сповна. Гадаю, це те, чого нам варто повчитися у США.

Звісно, тиждень моєї незвичайної подорожі пролетів швидко. Я справді готувалася побачити «зафільмовану» егоїстичну хмарочосну Америку. Втім, потрапила в зовсім іншу. Я зустріла людей, які багато говорять про філософію, не бояться визнати, що чогось не знають, обожнюють робити компліменти й усміхатися і завжди запитують, як у вас справи. І неважливо, роблять вони це щиро чи ні. Важливо, що такі вчинки роблять вас трішечки щасливішими. Щодня.

 Програма «Відкритий світ» є програмою Уряду США, що фінансується Центром лідерства при бібліотеці Конгресу США й адмініструється American Councils.

Автор висловлює вдячність ГО «Ліга інтернів» за можливість взяти участь у Програмі.

Автор: Мар’яна Семеген

 

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.