Від каразінського мехмату – до Австралійського національного університету: розмова з викладачем ANU Сергієм Богомоловим

Сергій Богомолов працює викладачем  (Lecturer / AssistantProfessor) комп’ютерних наук Австралійського національного університету (The Australian National University). Деякий час тому ми вже публікували вакансію для аспірантів у його робочій групі. Наприкінці грудня 2016 року Сергій повернувся до України та люб’язно погодився надати інтерв’ю для UniStudy. Говорили про аспірантуру в Німеччині, Австралії та Україні, нюанси вступу на закордонні освітні програми, особливості сфери інформатики та викладання в Австралійському національному університеті. І, звісно, про аспірантські вакансії у цьому виші.

 Тетяна Кальченко: Як я зрозуміла,  Ви отримали диплом за спеціальністю“Прикладна математика”на мехматі Каразінського університету. Потім після бакалавріату поїхали на магістратуру до Німеччини. Чи не могли б Ви більше розповісти про цю програму?

СергійБогомолов: Авжеж. Це була стипендійна програма – я отримав стипендію від DAAD та і її рамках поїхав на магістратуру. Минулого літа (перед початком магістратури) я був від цієї ж програми (DAAD  UniStudy) на літніх курсах німецької мови, тому магістерська програма стала логічним продовженням.

Тетяна: Чи складно було отримати стипендію? Ви подавали заявку саме на DAAD чи ще на інші стипендії?

Сергій: Важко визначити, складно чи ні. Я подав свої документи – і отримав стипендію. Найважливіша частина процесу подачі – підготовка мотиваційного листа. Із нього повинно бути зрозуміло, чому людина хоче навчатися в Німеччині. Крім цього, мотивація має збігатися з інтересами організації.

Подача документів – перша частина. Друга – інтерв’ю, яке відбувалося в Києві, німецькою мовою. У цілому, я вважаю, що, якщо у людини є гарний рівень знань за спеціальністю, отриманий в університеті, все це більш ніж реально. Зрозуміло, має бути знання мови. Для Німеччини це німецька або англійська мови, оскільки багато програм – англійською мовою.

Т.: Після магістратури Ви вирішили вступати до аспірантури. Чому вирішили залишитися у Фрайбурзі? Чи були інші варіанти?

С.: Свого часу, коли я їхав на магістратуру, я думав залишатися в аспірантурі. Те саме питання ми обговорювали з професором – якщо все піде добре, я продовжу навчання в аспірантурі. Так і сталося.

Т.: Над якою темою Ви працювали в аспірантурі?

С.: Найбільш загальне визначення – математичне моделювання. Використовуючи моделі, які ми будуємо, можна визначити властивості системи, більш науковою мовою – здійснити верифікацію, перевірити, що система працює коректно. Я розробляю алгоритми, які можуть автоматично виконувати верифікацію складних динамічних систем.Це використовується для тих сфер, у яких порушення роботи системи може призвести до великих фінансових втрат або людських жертв – атомні станції, машинобудування, авіа-індустрія. Наприклад, автомобільні компаніїпроводять таке віртуальне моделювання, і, тільки якщо гаразд, переносятьрозроблені моделів «залізо», що звичайно економить багато грошей.

Т.: Чи не могли б Ви розповісти про процес проходження аспірантури за кордоном, підготовку дисертації та захист?

С.: Є кілька моментів, які необхідно висвітлити. Перший – це отримання фінансування. Фінансування для аспірантури поділяється на два різновиди: у Німеччині перший спосіб – це стипендія, другий – це можливість отримати позицію на кафедрі, яка буде фінансуватися з бюджету цієї кафедри. Ще раз хочу уточнити, що це стосується Німеччини. Є стипендії і для іноземців, і для німців. Стипендія зазвичай менша, ніж заробітна платня. Стипендія зазвичай складає 1000 євро, у той час як повна ставка сягає 2000 євро. Найчастіше виходить так, що іноземці, які щойно приїхали до аспірантури, отримують стипендію, а німці або іноземці, котрі вже тривалий час живуть та провадять дослідницьку діяльність у Німеччині, – ставку. Як правило, отримання позиції – більш перспективне, оскільки це передбачає наявність місця роботи, можливість робити соціальні виплати, накопичення пенсії, також є право отримувати страхування у випадку безробіття. У стипендіатів такого немає. Також поширеною є практика, коли, перебуваючи на стипендії, ви можете виконувати певну роботу на кафедрі і за це отримувати додаткові виплати.Оскільки університети конкурують з індустріальними компаніями за кращих випускників університетів, а IT компанії, зрозуміло, можуть запропонувати хороші умови працевлаштування, то університети зазвичай пропонують повну ставку для аспірантів в області інформатики. У цьому полягає перевага. Зрозуміло, що, якщо людина перебуває на ставці, це передбачає певні обов’язки стосовно завідувача кафедри, в той час як стипендія надає більшу свободу.Залежно від того, яке фінансування отримує людина, змінюється формат аспірантури. Якщо це стипендія – аспірант не повинен вести викладацьку діяльність. Традиційно в Німеччині аспірант допомагає професорові у проведенні семінарські занять, – так от, на стипендії ви не маєте цього робити. Разом із тим, перебуваючи на стипендії, ви можете отримувати невеличку ставку, яка цю стипендію доповнюватиме.

Т.: Тобто, перебуваючи на стипендії, ви можете отримувати ще додаткові кошти…

С.: Зазвичай фонди це обмежують. Сума залежить від фонду, який виплачує вам стипендію, і це сума, отримуючи яку, ви ще не повинні сплачувати податки. Якщо сума перевищує цей ліміт – різниця вираховується з вашої стипендії.

Таким чином, є два типи фінансування – позиція і стипендія. Знову ж таки, є ставки, прив’язані до проекту, тобто ви не повинні займатися викладанням. Це найкращий варіант для дослідницької діяльності. І є університетські ставки, де викладання забирає суттєвий відсоток часу.

Тепер трохи про формат аспірантури. У США за перші рік-два людина має прослухати багато навчальних курсів. У Німеччині цього немає. Зазвичай в аспірантурі ви працюєте напряму із професором, із самого початку – над вашими науковими пошуками. Вам надається робочий кабінет, який ви будете ділити разом з іншими аспірантами. Очікується, що ви будете працювати повний робочий день. У цьому різниця з Україною, де аспіранти зазвичай додатково працюють поза університетом, щоб забезпечити себе. Тут же від аспіранта очікується, що, приходячи до офісу, він буде займатися науковою роботою. В інформатиці це в основному зводиться до читання статей, розробки алгоритмів та програмування.У подальшому мета аспірантури – публікації. І в Німеччині плюсом є те, що не регулюється, що повинно бути в кінці. Це залежить від професора. Офіційні рамки дуже розмиті.

Т.: Ви маєте на увазі обсяг роботи, її складові частини?

С.: Так. Власне, кожен професор цінує свою репутацію, і на цьому тримається система. Тобто це не ці вимоги, які висуває ДАК, та ж сама кількість публікацій в SCOPUS’і… Просто професор розуміє, що рівень аспірантів має відповідати його репутації. У принципі, якщо ви займаєтеся дослідженнями у певній сфері, всі у цій сфері вас знають. І якщо трапляється такий випадок, як, наприклад, захист, який не мав би відбутися, це веде до таких репутаційних втрат.

Відмінність від України також полягає в тому, що в Україні багато приписів, як має відбуватися захист. Наприклад, у Німеччині на захисті присутня комісія, яка зазвичайскладається з наукового керівника, двох професорів із цього ж університету та запрошеного з іншого вишу або іншої країни представника – дослідника з цієї ж теми. При цьому важливо те, що акцент робиться не на приписі, що має бути певна кількість членів комісії, котрі займаються тим-то й тим-то, а на тематиці самої дисертації. Відбувається доповідь, після чого комісія виносить певну оцінку.

Хочу відзначити небюрократичність цієї системи. Наприклад, немає такого явища, як кандмінімум. Важливо опублікуватирезультати роботи угарнихконференціях та журналах. Відмінність інформатики полягає в тому, що публікації робляться за рахунок участі в конференціях і зазвичай це статті повного формату – приміром, 15-20 сторінок, тоді як весь журнальна стаття – це 30-40 сторінок. Тому дуже важливо опублікувати результати в гарних журналах, на гарних конференціях, оскільки це підтверджує якість вашої роботи.По суті, дисертація – це набір статей, які ви опублікували. Це найскладніша частина, оскільки статті проходять рецензування міжнародним програмним комітетом, і в результаті на хороших конференціях та журналах буде прийняті тільки мала частина поданих статей.

Т.: Після завершення аспірантури ви брали участь у кількох стажуваннях, а потім поїхали на постдок. У мене чомусь був такий стереотип, що після аспірантури слід робити постдок, а потім уже брати участь у visiting fellowships. Розкажіть, будь ласка, трохи про це.

С.: Варто відзначити два моменти. По-перше, я був visitingresearcher під час аспірантури. По-друге, саме поняття visitingresearcher дуже розмите. Для того, щоб приєднатися до робочої групи, не потрібно мати ступінь PhD – важливо мати зацікавленість, важливо, щоб про вас знали і щоб ви знали людей. Для того, щоб кооперуватися, і потрібні такі стажування – щоб знайомитися із дослідниками у вашій сфері.

 Т.: Дякую. Розкажіть також, будь ласка, про особливості постдокторської програми.

С.: Є теоретичний і практичний аспекти постдоку. У теорії, під час постдоку людина має показати свою наукову незалежність від наукового керівника, довести, що може вести власну наукову групу. На практиці людина може завершити певні дослідження, які провадила до цього. Також, з іншого боку, цей час можна використати для того, щоб підшукати для себе позицію в університеті. Також у Європі прийнято, що для того, щоб отримати професорську позицію, ви маєте завершити постдок. Це ніде на записано, але в результаті, коли ви будете подаватися, у вас буде набагато менше шансів проти того кандидата, який має кілька років постдоку.

Залежно від країни, тривалість постдокторських програм варіюється від 2-3 років (типово для інформатики) до 6-7 років (для природничих спеціальностей).

Таким чином, в рамках постдоку людина отримує можливість працювати з аспірантами в групі професора, отримує більше досвіду роботи з людьми та керівництва роботою аспірантів і студентів. Також ви маєте опублікувати цікаві результати без наукового керівника аспірантури – таким чином ви доводите свою самостійність, і це слугує базою для подальшого зростання в академічному середовищі.

Т.: Які головні фактори успішного вступу ви б виокремили залежно від рівня програми: магістерської, аспірантської і, врешті, постдоку?

С.: Для магістратури найголовніше – це оцінки. Власне, на цей момент у кандидата ще немає інших характеристик. Публікації – це добре, але в більшості випадків їх ще не буде. Також важливо надати гарний мотиваційний лист, який має бути написаний спеціально для тієї програми і того професора, до якого ви подаєтеся. Це важливо!

Щоб проілюструвати це, вкажу на те, що я саме зараз шукаю аспірантів у свою групу. Я отримую багато заявок і бачу, що багато аплікантів навіть не намагаються підставити у лист моє ім’я – пишуть DearSir. У середньому я отримую дві заявки на день, і, грубо кажучи, на місяць у мене є 50-60 листів, які я маю продивитися. Відповідно, якщо людина навіть не поцікавилася, чим я займаюся, її рейтинг стає нижчим.

Для аспірантури також важливі оцінки, але мотиваційний лист має бути складений таким чином, щоб він підходив під тематику досліджень професора – це є ще більш важливим. Для постдока важливими будуть публікації, а не оцінки. Причому публікації мають бути в хороших журналах, і важливо, щоб їхня тематика була схожою з тематикою робочої групи, до якої ви хочете приєднатися. Також для постдоку важливо, щоб про вас знали, і навпаки, – щоб ви знали дослідників із цієї сфери.

Т.: Як Ви почали викладати в Австралійському національному університеті? Розкажіть трохи про будні викладача в австралійському виші.

Такі позиції зазвичай рекламуються у спеціальних імейл-розсилках, тобто я просто подав свою заявку, побачивши її в розсилці. Працюю в ANU з 2016 року. Щодо роботи викладача… Власне, в університеті завжди розрізнюють кілька ролей, які має виконувати викладач. Це викладання, наукова й адміністративна робота – участь у різноманітних комітетах, зборах тощо. Залежно від університету пропорції варіюються. В університетах, які більше сфокусовані на наукових дослідженнях, можливий так званий teachingrelief, тобто зменшене учбове навантаження. Це означає, що перші кілька років вашого перебування в університеті виздебільшого займаєтеся науковою діяльністю. Як сталося у моєму випадку – перші два роки, 2017 і 2018, у мене буде тільки один курс на рік. Починаючи з 2019 року, додається ще один курс – буде один курс на семестр.

В ANU великий акцент робиться саме на дослідженнях, тому у нього 6 нобелівських лауреатів. ANU посідає 20 місце у загальносвітовому рейтингу університетів, завдячуючи цим саме науці. Тому, перш ніж повністю зануритися у викладання, я маю створити свою робочу групу.

Таким чином, коли людина починає роботу в університеті, його будні будуть відрізнятися від того, якими вони будуть у подальшому. Наразі від мене очікується, що я буду займатися пошуком студентів і написанням грантів. Гранти – важливий елемент діяльності професора, оскільки він на ці гроші має набирати аспірантів або постдоків, а також брати участь у наукових заходах. На це йде величезний відсоток часу. Тому важливо знаходити баланс між науковою роботою, написанням грантів і іншою адміністративною роботою в університеті.

Наразі я працюю над заявкою на грант, яку маю надіслати на початку березня. З іншого боку, я шукаю студентів (інформаціяпроценасайті). Також у рамках мого візиту в Україну я обговорював із українськими викладачами та науковцями можливості розпочати спільні програми в Австралії та Україні.

Т.: Розкажіть, будь ласка, про вакансії для аспірантів у Вашому університеті і Вашій робочій групі.

С.: Є два варіанти отримання фінансування для того, щоб навчатися в австралійському університеті. Перший – централізований, є певна кількість грошей, яка виділяється департаментом, і ті заявки, які проходять за рейтингом, фінансуються. Дедлайни у березні та серпні. Ви повинні зв’язатися із професором, який має надати вам supportletter – лист підтримки, тобто підтвердити, що буде з вами працювати.

Другий спосіб – це можливість отримати фінансування напряму від професора. Ці гроші йдуть від окремих дослідників, тому дедлайнів немає. Ви можете подаватися будь-коли, але важливо, щоб на той момент у професора була можливість фінансування.

На сьогодні у мене є декілька аспірантських ставок. Ядром нашої тематики є математичне моделювання. Ми займаємося верифікацією кіберфізичних систем (verificationofcyber-physicalsystems), або, як це називається у вітчизняній літературі, верифікацією логіко-динамічніхсистем. З іншого боку, ми також займаємося штучним інтелектом у сфері планування (hybridplanning). Третя сфера досліджень – системна біологія (systemsbiology), ми працюємо на моделюванням біологічних об’єктів та передбаченнямїх поведінки.

Т.: Чи можливо дізнатися детальніше про критерії відбору аплікантів? На що у першу чергу Ви звертаєте увагу?

С.: У першу чергу, я шукаю людей, які добре вміють програмувати або добре знають математику – оскільки є теоретичні задачі, для яких потрібні глибокі математичні знання, а є практичні, для яких важливо вміти програмувати. Зазвичай це два етапи відбору (після подачі документів). У межах першого етапу ми спілкуємося по скайпу, я прошу вирішити математичні задачі або написати невеличку програму. Другий етап – я прошу зробити невеличку презентаціюза матеріалами статей, які ми написали. Сенс полягає у тому, що людина бачить, над чим ми працюємо.

Із документів  я прошу резюме і мотиваційний лист – пояснення того, чому людина подається на цю ставку. Також прошу витяг із заліковки. Якщо людина вже завершила магістратуру, вона може подати ці оцінки, але все-таки основні предмети викладаються під час бакалавріату, тому оцінки за цей період навчання важливіші.

Якщо говорити про аспірантуру в Австралії, є кілька відмінностей австралійської системи від німецької. Як і в Німеччині, аспіранти не слухають лекції на початку, також немає викладацького навантаження, але потрібно одразу працювати над проектом. Якщо є зацікавленість у викладанні, можна отримувати близько 5000 AUD на семестр як асистент професора.

Стипендія складає 27 000 AUD на рік. Крім цієї суми, вона включає 6 000 AUD на поїздки, а також відшкодування витрат на квиток до Австралії. Якщо є родина, діти, стипендія збільшується.

Різниця із Німеччиною полягає в тому, що аспірантура в Австралії триває до 3 із половиною років, тоді як у Німеччині – 4-5 років.

Кілька слів з приводу університету. Як уже зазначалося, він сфокусований на наукових дослідженнях. Крім цього, тут добре розвинута інфраструктура. Тут розміщений один із найбільш потужних суперкомп’ютерів в Австралії. Також в Австралії існує мережа наукових лабораторій, розкиданих по всій країні – Data61 https://www.data61.csiro.au/. Одна з них – у Канберрі, на кампусі університету. Відмінність цієї лабораторії у тому, що вона працює на перетині базових фундаментальних і прикладних досліджень, тобто частина коштів іде від індустріальних компаній. Студенти мають доступ до всіх цих інституцій.

Т.: Сергію, дякую Вам за такі вичерпні відповіді на запитання.

 

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.